Торгівля людьми, торгівля ″живим товаром″, ″контрабанда людьми″ ″біле рабство″, ″трафікінг″ – усі ці слова стосуються найбільш брутальних  та масових порушень прав і свобод людини. Чомусь, коли чуєш такі словосполучення, уява малює стародавні кораблі, що везуть чорношкірих полонених з Африки до берегів Америки, або великі східні базари з полонянками з  Європи для гаремів заможних мусульман. Здавалося, яке відношення мають ці події до нашого сучасного суспільства, коли кожній людині гарантується право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), а кріпацтво в Україні було скасовано ще наприкінці ХVІІІ століття.

Але глобалізація у світовому масштабі, зростаюча взаємозалежність та взаємопов’язаність держав, нерівноправність соціально-економічного розвитку окремих регіонів спричинили таке ганебне й антигуманне явище, як торгівля людьми, яке з кожним роком набирає обертів і забирає у свій ″обіцяний Едем″ сотні й навіть тисячі людей.

Протягом останніх років наша держава переживає важливі перетворення в усіх сферах життя, які впливають на рівень матеріального забезпечення людей і створюють передумови пошуку роботи в інших країнах. А тим часом розпадаються сім’ї, втрачається генофонд, знижується народжуваність. Тікаючи з Батьківщини за кордон у пошуках кращого життя, співвітчизники, як правило, в раю не опиняються, швидше – у пеклі.

Проте частото ми не хочемо чути про цю проблему і говоримо: «Зі мною такого не станеться». Психологи називають таке ставлення до ризиків «синдромом водія», яке полягає в наступному: кожен водій майже щодня бачить страшні картини аварій на дорогах і кожен підсвідомо думає: «Зі мною такого не станеться. Адже я обачна людина». А як раптом біда й нам необхідні гроші? Тоді ми ладні робити що завгодно. У такі хвилини можуть запропонувати привабливу пропозицію – роботу закордоном. Старий товариш у яскравих кольорах розмальовує великі заробітки й шикарне життя. Це робота нескладна – офіціант, прибиральниця, доглядачка за дітьми чи літніми людьми. За короткий час матимемо достатньо грошей щоб забути проблеми. Ми погоджуємось, навіть не усвідомлюючи наскільки страшними можуть бути реальні умови праці. У таких випадках, замість обіцяного, жінок примушують до заняття проституцією, чоловіки стають просто робочою силою, діти – інструментом для заробітку грошей у руках аферистів, шахраїв, сутенерів та ін.

Дуже знайома картина для тих, чиє сімейне життя не складається і людина звертається до шлюбного агентства, сподіваючись зустріти свого багатого закордонного принца чи царівну. Або наша знайома щебече, як вигідно вона одружилася, і пропонує знайомство з шикарним товаришем чоловіка, який просто марить подружнім життям зі слов’янкою. Сімейні стосунки із заморськими багатіями (якщо вони взагалі виникають) часто не приносять задоволення. Іноді ці «шлюби» укладаються зовсім не для щасливого життя. Дівчата можуть стати п’ятою, десятою і навіть двадцятою дружиною у гаремі  заможного падишаха і бути лише засобом отримання задоволення.

Чому людина потрапляє у такі ситуації? По-перше, ми схильні довіряти людям. Велика зарплатня, пристойна робота, заморські принци, розкішне життя просто затьмарюють розум, і вже не важливо, яким шляхом нам все це дістанеться. По-друге, ми рідко обтяжуємо себе такими елементарними завданнями як перевірка інформації, уважне читання контрактів та угод. По-третє, часто вважаємо, що життя за кордоном схоже на казку, а у казці не може бути нічого поганого. І наостанок, ми завжди мріємо про легкі гроші. Звичайно, бувають винятки, і все відбувається саме так, як обіцяли: хороша робота й високі заробітки, щаслива сім’я, комфортне навчання. Але, на жаль, це дуже рідкісні випадки. Happy end часто здається уже не таким і щасливим.

Тому, ми повинні пам’ятати про те, що людське життя не продається ні вдома, ні за кордоном, його не можна ні купити, ні продати ні за які гроші. Проте дійсність часто буває дуже жорсткою і робить нас  ″живим товаром″ у чужих руках. Отже, ми маємо бути особистими захисниками своїх прав і свобод, а найголовніше пам’ятати про те, що волю та гідність людини ніхто не може обмежити та принизити.

Анастасія Герасименко 

начальник служби у справах дітей