18 жовтня відзначається Європейський день боротьби з торгівлею людьми, започаткований у 2007 році Європейським Парламентом для підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми та небайдужості громадськості до цього явища

Злочин «торгівля людьми», зазвичай, прихований. Його жертви не хочуть згадувати й переповідати пережиті ними жахіття. І все-таки, постраждалим жінкам психологічно дещо простіше, ніж чоловікам, розповісти, що з ними сталося. А постраждалих чоловіків стає дедалі більше, проте вони соромляться звертатися до спеціальних служб.  Серед постраждалих не лише молодь. Тут немає вікових обмежень. У жебракування, втягують як дітей, так і літніх людей.

Способи використання людей доволі різноманітні. Чоловіків експлуатують як будівельників, шахтарів, на сільськогосподарських роботах; жінок – як домогосподарок, швачок, мийниць посуду. Дітей використовують здебільшого у жебрацтві та як дешеву робочу силу на некваліфікованих роботах або у розповсюдженні наркотиків серед підлітків.

Як правило, злочин починається з того, що торгівці людьми пропонують своїм майбутнім жертвам привабливі можливості працевлаштування. У багатьох випадках особа дізнається про дійсні «умови договору» лише після своєї появи у місці призначення, коли в неї відбирають паспорт, вдаються до фізичного та психічного насильства щодо неї, вимагають відпрацювання коштів, витрачених на оформлення документів, віз та проїзних квитків. Згодом, залежність жертви посилюється за схемою сфабрикованих боргів, до яких зараховують суми грошей, що їх витратив роботодавець на незаконне проживання, харчування та продовження терміну перебування на території іноземної країни за підробленими візами. Таким чином, людина опиняється в запланованій борговій залежності, яка постійно збільшується. До неї додаються надумані штрафи та інші витрати.

«Торгівля людьми», відповідно до сучасного визначення, може бути і без ознаки перетину державних кордонів. Адже є велика кількість випадків «внутрішньої» торгівлі людьми, що відбувається під час переміщення людей з одного регіону в інший у межах однієї країни, або і без такого.

Торгівля людьми не визнає державних кордонів, не зважає на відмінності між розвинутими державами і державами, що розвиваються. Вона легко адаптується як до бідності, так і до розкоші, є актуальною для всіх країн і народів. Отже, боротьба із цим злочином, порушенням прав людини у сучасному світі, вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільноти та громадськості кожної країни, кожного регіону.

У Кримінальному кодексі України покарання за торгівлю людьми передбачено статтею 149, яка визначає ці злочинні дії як вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації,  з використанням примусу, або шляхом підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію.

Відповідно до Закону України «Про протидію торгівлі людьми», особи, які постраждали від торгівлі людьми у разі потреби можуть отримати комплексну психологічну, соціально-педагогічну, соціально-медичну, юридичну, інформаційну, допомогу у працевлаштуванні та перекваліфікації, тимчасове розміщення  у закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми та інші види допомоги.

За отриманням допомоги можна звернутись і до наступних установ: уповноваженого підрозділу місцевої державної адміністрації, відповідального за проведення процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми (управління соціального захисту населення); фахівця з соціальної роботи, який працює безпосередньо в територіальній громаді; служби у справах дітей (у випадку, якщо постраждалою особою є дитина); дільничного інспектора міліції або управління внутрішніх справ (відділ боротьби з торгівлею людьми УМВС України); громадських організацій.

Також в Україні діє Українська національна довідкова безкоштовна лінія з питань міграції та протидії торгівлі людьми, на якій консультації надаються безкоштовно та конфіденційно за телефонами: 0-800-505-501, 527.